Раніше низка українських та міжнародних експертів, а також учасники ринку заявляли, що у нинішньому вигляді і за нинішніх умов законопроект "Про ринок землі" ухвалювати не варто. При цьому проти цієї редакції закону виступають навіть ті, хто раніше послідовно відстоював потребу запровадження ринку землі в Україні. Литвин прогнозує, що документ буде розглядатися «тоді, коли суспільство буде готове його сприймати», щоб не «сприяти загостренню політичного протистояння», підсумовує "Дзеркало тижня".
P.S. Коментар Богдана Данилишина, вченого у галузі макроекономіки та регіональної економіки, академіка НАН України (2009), заслуженого діяча науки і техніки України (2007), лауреата Державної премії України в галузі науки i техніки (2003), міністра економіки України (2007 - 2010):
Економічні зміни в Україні, які відбуваються впродовж останніх років, значно вплинули на структуру, характер та тенденції землекористування. Об'єктивно слід визнати, що земельна реформа не вирішила визначених завдань. Через відсутність цілісної земельної політики, належної законодавчої бази, ефективного державного регулювання, земельне питання стало вкрай політизованим, а шляхи переходу землі до ефективних користувачів є практично заблоковані. Це негативна тенденція, тому що за нею настає процес байдужого відношення до якості земельного ресурсу як природного явища, носія природних продуктивних сил.
Слід зазначити, що в країні до сьогодні ще немає повного кадастру земель. Перед Україною стоїть складне завдання щодо створення системи землекористування, яка дозволила б поєднати вільне володіння землею і соціальну справедливість при використанні землі. Що ж стосується міжнародного досвіду організації землекористування, то підхід до нього має бути дуже критичним та виваженим. У першу чергу, слід приймати до уваги, що в більшості країн світу вільного нерегульованого обігу землі ніколи не було і бути не може. Ринковий обіг землі в економічно розвинутих країнах функціонує тільки в рамках розумної системи контролю з правової, управлінської та фінансової точок зору.
Земля надана людству природою, а тому є суспільним надбанням. Рівноправність у користуванні землею за умови вільного пересування земельною територією та її безкоштовне надання членам суспільства мають стати головним принципом вирішення земельного питання в Україні. Багаторічна практика багатьох країн виробила ефективний і справедливий принцип землекористування, згідно з яким земельні ділянки не продаються, а тільки передаються у користування на основі спадкоємного права забудови. Користувачі цих ділянок одержують їх безкоштовно за умови щорічної сплати податку, розмір якого узгоджується та відповідає зиску від землекористування. З іншого боку, ці земельні ділянки можна вільно успадковувати, передавати, здавати в заставу для забезпечення кредиту.
Землекористування на основі щорічної сплати земельного податку більше відповідає умовам ринкової економіки, ніж тоді, коли власність на землю викуповується шляхом одноразової сплати покупної ціни. Податок на землю в нормально розвинутій економіці, особливо на місцевому рівні, має складати постійну основу суспільних витрат на освіту, охорону здоров'я, підтримку інфраструктури селищ, відтворення земельних ресурсів. Отже, він має справлятися щорічно.
При приватизації підприємств у довільне розпорядження підприємця надається об'єкт його підприємницької діяльності - підприємство, його будівлі, устаткування, технології і т.п. Що ж стосується землі, то вона передається підприємцю в постійне користування тільки як просторовий базис. Підприємець у будь-який час і цілком вільно може закрити підприємство, продати його, зрештою, зруйнувати. Земельна ділянка не може бути піддана "закриттю" чи "знищенню".
Світова практика свідчить, що масовий продаж землі, як правило, супроводжується хвилею спекуляцій і відразу ж поділяє суспільство на тих, хто має переваги, і тих, хто стає защемленим у своїх правах. Земельні відносини, засновані на приватній власності на землю та її купівлі-продажу в чистому вигляді, не відповідають моделям ринкової економіки, спрямованим на досягнення соціальної рівності. Приватна власність на землю - це рудимент рабовласницького ладу, від якого більшість країн давно відмовилися і перейшли на поняття "право користування землею".
Земельні відносини, засновані на праві користування землею, сприяють залученню іноземного капіталу, який зацікавлений у вкладанні в будівлі, машини, технології, однак для його залучення потрібна стабільна політична обстановка, а що стосується землі, то в цьому питанні досить мати право довгострокового користування земельною ділянкою. У такій багатій земельними ресурсами країні як наша - фінанси на вирішення соціальних, освітніх, екологічних нестатків у першу чергу мають формуватися за рахунок системи платежів за право користування землею.
Земельна політика в Україні сьогодні повинна сприяти вирішенню двох взаємозалежних завдань. По-перше, вона має сприяти вирішенню першочергових завдань щодо подолання економічної кризи, її соціальних та екологічних наслідків, а по-друге - створювати територіально-ресурсні передумови для здійснення радикальної структурної перебудови в економіці. Заходи з вирішення першочергових задач кризового періоду повинні бути неподільно пов'язані з заходами щодо вирішення основних проблем оптимізації землекористування у майбутньому.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
