„Здається, ми на порозі грандіозного шухера”, - говорив у відомому фільмі „Весілля в Малинівці” не менш відомий Попандопуло. Не буду стверджувати з приводу „шухера”, але те, що останнім часом консульські установи європейських держав до громадян України ставляться, м’яко кажучи, упереджено, це – факт. До чого б це? Особливо наполегливі у цьому питанні дипломатичні установи Чеської Республіки. Підстава: введення з 18 квітня нинішнього року нового порядку подання заяв на видачу віз та дозволів на перебування у дружній державі.
Біда у тому, що даний циркуляр порушив задекларовані (у Візовому Кодексі Європейської співдружності, Віденській конвенції, Угоді між Україною та ЄС, Конституції України та інших документах) прав наших громадян, причому – на території нашої ж держави. Звісно, працівники дипломатичних установ добре знайомі з цими першоджерелами, а тому мені, як журналісту та ображеній туристці, стало цікаво, що спонукало їх до такого зухвальства?
Немає правил, без виключень
... і таким виключенням стала Чехія. Не буду зупинятися на аргументах, чому ми з чоловіком уже впродовж багатьох років відпочиваємо за кордоном. Скажу лишень, що проблем та непорозумінь з оформленням документів у нас досі не виникало. Причини такого успіху я вбачала у: вірності обрання туроператора та виключенням перспектив відпочити „дешево та сердито”. Якісне обслуговування за середніми цінами завжди приносило хороші очікувані результати. При цьому, оздоровлення усієї сім’ї впродовж останніх чотирьох років на курорті Карлові Вари виключенням не було. Цього ж року, зіткнувшись з силою силенною проблем на етапі оформлення документів та отримання візи розмірковую: а чи потрібна нам взагалі Чехія, адже в Європі достатньо оздоровчих закладів, де підлікуватися та добре відпочити (з насиченою туристичною програмою) можна і без бюрократичних незручностей?
Проблеми за свої ж гроші
Все почалося з того, що чиновники Генерального консульства Чеської Республіки у Львові не прийняли наші заяви на видачу віз. Аргументація – з 18 квітня документи потрібно подавати виключно до представницького органу округу (області) за місцем реєстрації. Я не відразу зрозуміла, про що йдеться. І тільки після детального роз’яснення до мене дійшло, що у чеській дипломатичній установі ми зіткнулися з давно відміненим і практично забутим на Україні інститутом прописки. За новими правилами виявилося, що, незважаючи на те, що ми з чоловіком постійно проживаємо та працюємо у Львові, папери на отримання візи все рівно потрібно подавати за місцем реєстрації. Відповідно, ми мусимо подолати майже півтори тисячі кілометрів (чоловікові в Донецьк, а мені – до Києва), і назад. А у разі, якщо у чиновники затребують додаткових даних, або запросять на співбесіду – вирушити у вояж іще раз. Словом, отримали масу організаційних та фінансових труднощів. Хоча дипустанові значно легше було б перевірити необхідну інформацію саме за місцем нашої роботи, а не реєстрації, але про логіку процедури, на жаль, не йдеться.
Однак, на цьому проблеми не закінчилися. Далі виникає цілком логічне питання, а що робити з путівками та квитками, якщо у різних консульствах одному з подружжя дадуть дозвіл на перебування у Чехії, а іншому ні? До фінансової шкоди додасться ще й моральна – невдала відпустка, адже знайти в літній період адекватну заміну туру не так вже й легко.
Парадоксальні обмеження
Копаю далі. Якщо більшість потенційних туристів можуть уникнути проблем, наперед ознайомившись з новими правилами та обравши іншу країну для відпочинку, то у значно скрутному становищі опинилися представники туристичного бізнесу, причому, обох держав. Так, наприклад, Західна Україна отримала ліміт – 25 тисяч туристичних віз на рік (у разі оформлення в Генеральному консульстві Чехії у Львові), а це Львівська, Волинська, Ровенська та багато інших областей. Проблем додає і квота – 20 віз на тиждень з розрахунку на одного туроператора. А це означає: навіть найбільші фірми, що відряджали кілька автобусів на тиждень до Чехії, тепер більшості туристів будуть змушені відмовити. А більш дрібним агентствам взагалі зібрати бажаючих хоча б один автобус стало неможливо. Легко підрахувати, що обсяги пасажиропотоку зменшуються у десятки разів.
Парадокс ситуації полягає у тому, що для Чеської Республіки введення таких квот також вкрай невигідне. За даними управління туризму Чехії українці входять до „туристичної десятки” і до 2011 року наші позиції у рейтингу впевнено міцніли. Наслідки обмеження відчули усі представники туристичної галузі, однак особливо сильний удар доведеться витримати бізнесу Південної Чехії. Попередньо, збитки лише у цьому регіоні складуть сотні тисяч крон., адже українські агентства вже знімають бронь в готелях, відміняють замовлення на екскурсії та харчування у ресторанах. За даними ЗМІ Чеської Республіки, ситуація, що склалася, спонукала управління туризму Південної Чехії та представників бізнесу звернутися зі скаргою до МЗС ЧР. Результати її розгляду, поки що, невідомі.
Пани чубляться, у холопів чуби тріщать
На все є свої причини. Тому продовжую розбиратися у проблемі, яка призвела до часткового розриву дипломатичних відносин. МЗС Чеської Республіки надає роз’яснення: „Чеська Республіка не може видавати шенгенські візи автоматично. Ми повинні дотримуватися певної методики та правил. А тому вважаємо за необхідне встановити оптимальний максимум для кожного консульства – 25 тисяч віз на рік”. А ось що з приводу закриття з 1-го липня 2011 року Генерального консульства ЧР у Донецьку повідомляє прес-служба посольства країни: „Такі дії зовнішньополітичного відомства спричинені довгостроковим зволіканням українською стороною в питаннях забезпечення діяльності нашого представництва. Дані заходи будуть скасовані, як тільки Україна надасть можливість нормально проводити оформлення віз в усіх консульських установах ЧР”.
За інформацією дипломатів приводом для означених дій став той факт, що МЗС України не дав згоди на приїзд нового Генерального консула країни в Донецьк (клопотання з цього приводу чеське МЗС подало ще 23 лютого). У підсумку Генеральне консульство ЧР у Донецьку працювало без керівника. Крім цього ще один працівник дипустанови з 7-го липня очікує на оформлення нового посвідчення, яке надасть йому можливість безпосередньо приступити до виконання обов’язків за посадою.
Далі – більше. Українських ідентифікаційних посвідчень або реєстрації для перебування в нашій країні вже впродовж тривалого часу безрезультатно очікують ще 11 працівників усіх трьох представництв Чеської Республіки в Україні і з них 7 безпосередньо повинні займатися розглядом заяв та видачею віз. Таким чином в результаті дипломатичних, чи то політичних непорозумінь кількість віз, що видаються в кожному з трьох дипломатичних представництв зменшено до 25 тисяч на рік. А якщо врахувати, що візовий відділ Генерального консульства ЧР у Донецьку (обслуговує Донецьку, Харківську, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську область, а також Севастополь і АР Крим) зачинений, стає зрозумілим, що кількість туристів зменшується з 150 тисяч осіб (за підсумками минулого року) до 50 тисяч.
Не зі злим умислом...
... а для відновлення статусу. Хоча навіть порівнюючи факти важко повірити, що державні діячі свідомо готові пожертвувати інтересами туристичних галузей обох країн, підприємців та громадян аби задовольнити свої особисті і політичні амбіції, про які ми можемо лише здогадуватися. Словом, в результаті брудної гри МЗС Чехії таки наважився на порушення міжнародних установчих документів, що регламентують роботу консульств. По-перше, Візового Кодексу Європейської спільноти (п. 7 вступної частини, а також п. 1, 2 ст.6 та ст. 45). По-друге, Віденської Конвенції про консульські відносини (п. b і m ст. 5). По-третє, Угоди між Україною та ЄС щодо спрощення порядку оформлення віз. По-четверте, Конституції України (ст. 33, 42, 64), а також ст.. 3 Цивільного Кодексу України, ст. 56 Сімейного Кодексу України, ст. 24,25 Закону України „Про туризм”, ст. 4 Закону України „Про захист прав споживачів”. Думаю, досить обтяжувати читачів ще більш детальним аналізом порушених документів та аналізом допущених дипломатичних прорахунків.
Зупинюся на головному: Візовий Кодекс Європейської спільноти передбачає право туристів безперешкодно пересуватися країнами ЄС, звичайно, при дотриманні законодавства цих країн. Більше того, він не містить будь-яких обмежень за ознаками територіальної приналежності (реєстрації). Віденська конвенція визначає консульські функції, як сприяння розвитку торгівельних, економічних, культурних і наукових зв’язків між державами, а також сприяння розвитку дружніх стосунків між ними іншими шляхами. Виконання консульськими установами інших функції можливо лише у тому випадку, якщо це не заборонено законами та правилами країни перебування.
Загальний висновок лише один: принцип регіональності обмежує права українців, причому на території нашої ж держави. До того ж він виключає можливість вільної співпраці туроператорів з консульствами.
Причинно-наслідкова гіркота
Ну, ось здається, розібралися з причинами візової проблеми. Але, як кажуть сомельє, залишився неприємний присмак. Адже державні діячі обох країн чітко дали зрозуміти, що з думкою та прагненнями простих українців ніхто рахуватися не планує. Так, можна і потрібно захищати свої права. Наприклад, подати до Європейського суду з прав людини, але це вже інша історія. Хоча навряд чи українських менталітет та толерантність спонукає когось із співвітчизників на такий крок.
Довідка
Минулого року (у порівнянні з 2009) пасажиропотік українських туристів до Чеської Республіки зріс на 37,2% та склав (за різними даними) від 105 до 150 тисяч осіб. Таким чином, за приростом туристів до Чехії Україну випередила лише Південна Корея (+39,6%), Сербія та Чорногорія (+39,4%). Відповідно, за прогнозами та очікуваннями представництва Національного туристичного управління Чеської Республіки CzechTourism, туристична галузь в Україні 2011 року мала суттєво збільшити показники. Для цього планувалася низка заходів, з-поміж іншого, відкриття національним авіаперевізником Чехії компанією Czech Airlines нових маршрутів з Праги до Донецька, Львова та Харкова, а з Києва – до Карлових Вар.
Ганна ШЕСТАКОВА,
спеціально для «УГ».
| < Попередня | Наступна > |
|---|
